збагачення словника дошкільників експресивною лексикою народних Казок

iРеклама: хостинг в Украине бесплатно

 
   
   - © Руденко Юлія Анатоліївна - (карта сайта) - теорія і методика дошкільної освіти
 

 
Управление проектами, проектный менеджмент

Освітній портал
Интернет-университет информационных технологий
 


Руденко Аля
стихи >

 

 
 

Мовленнєва експресія казкового тексту: спроба лінгвістичного аналізу

 

 

Руденко Ю.А. –асистент кафедри
теорії і методики дошкільної освіти
УДК: 371+372.211+372.217 +398.21

В статье рассматриваются вопросы лингвистического анализа текстового материала украинских народных сказок с точки зрения частотности использования в них средств речевой лингвистического анализа художественного текста.

        Народні казки увібрали в себе протягом свого тисячолітнього існування справжню мудрість багатьох поколінь. Казка може багато в чому навчити дитину, стати для неї дороговказом на шляху у таке складне (на жаль) й непросте доросле життя, зробитися своєрідною енциклопедією, за якою можна зрозуміти й засвоїти раз і назавжди суть навколишнього, оволодіти законами співіснування  людини у всесвіті. Це стає можливим, на наш погляд, саме завдяки наявності в казкових текстах експресивної лексики, яка глибоко і назавжди вкорінюється в мовленні дитини. Але, на жаль, дошкільники недостатньо усвідомлюють багатство і красу рідного слова, не вміють вдало користуватися мовними засобами.

Для того, щоб з’ясувати місце української народної казки у вирішенні питань збагачення словника елементами експресивної лексики визначимо насамперед сутність понять, що підлягають аналізу.

За словниковими джерелами експресивний  “від лат – exspressio – виразний, здатний відобразити емоційний стан” [7,405]; “наділений експресією” [12,576]. Експресивність визначається як “якість мовлення, що є виразно-зображувальною” [2,112]; “ піднесена виразність, така соціально й психологічно мотивована властивість мовного знаку, яка деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення, викликає почуттєву напругу слухача” [3,186].

Експресія, на думку вчених (О.С.Ахманова, О.Потебня, Г.І.Дідук) це якість мовлення, що притаманна в більшій мірі текстам художнього стилю. Експресія тлумачиться як “виражально-зображувальна якість мовлення, що відрізняє його від звичайного” [1,524]; “те, що передбачає вираження нетривіальністю (художнього) змісту” [10,189]; виразність (або зображувальність) мовлення, така його якість, завдяки якій воно набуває стилістичної маркованості (емоційності, образності) і стає спроможним передати певний нетривіальний зміст” [5,13]; “виразність, сила прояву почуттів, переживань” [12,576].

За Г.І.Дідук експресія, це те “що породжується образністю, це збільшення вражаючої (діючої) сили вислову, надання йому особливої мотивованої піднесеності” [5,14].

Мовленнєва експресія, за твердженням вчених, це: “складна лінгвостилістична категорія, що спирається на цілий комплекс психічних, соціальних та внутрішньомовних факторів, зумовлена емотивною, волюнтативною та естетичною функціями мови” (Чабаненко В.А) [15,35]; “лінгвостилістична категорія, що виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного, як збільшення впливової сили вислову” (Г.І.Дідук) [5,14].

Зауважимо, що експресивність мовлення людини дуже тісно пов’язана з його образністю. Саме в текстах художнього стилю (в рамках нашого дослідження, казковому тексті) є вагомим додаткове значення слова, його стилістичні відтінки: експресивність, емоційна забарвленість” (Г.І.Дідук); що слугує емоційному забарвленню висловлювання і надає йому “урочистості і невимушеності” [2,360].

Мовленнєва виразність, мовленнєва експресія. На думку низки вчених (М.І.Пентилюк, О.І.Федоров, В.П. Ковальов, А.П Коваль, Л.М.Кулибчук, Л.І.Дідук) забезпечується застосуванням стилістичних фігур (еліпса, повтору, градації, антитези” [5,16]; використанням в мовленні виразників образності “переважна більшість яких реалізується в літературознавчих категоріях (Л.М.Кулибчук).

За Л.І.Єфімовим, мовлення стає образним лише тоді, коли в словах активізується метафоричне значення. Образність мови, на думку вченого, передбачає не тільки експресивність, але й картинність, яскравість, наочність [6,14]. Основним засобом створення експресивності (образності низкою вчених (Л.І.Єфімов, О.І.Федоров) вважається метафоризація. Метафора, на думку мовознавців займає головне місце серед виражальних образних уявлень (О.І.Федоров).

На нашу думку, співіснування переносного (вторинного) та основного (первинного) значень слова, дає змогу “створювати мовленнєву експресію, створювати метафори основою яких, як зазначає Л.І.Єфімов, є “співставлення двох смислових планів конкретного старого, звичного і нового, переносного, що виступає в якості засобу художньої виразності” [6,124]. О.Потебня головним джерелом створення образності вбачає стилістичні фігури: семантичні (антитеза, градація), синтаксичні (паралелізм, анафора, епіфора, інверсія, замовчування, риторичне запитання та ін).

Інші вчені (М.І.Пентилюк, В.П.Ковальов, А.П.Коваль) відносять до виразників образності насамперед лексичні засоби – тропи.

У словнику –довіднику знаходимо тлумачення тропа “від грецьк – tropos – поворот, оборот мови, поняття поетики і стилістики, яке позначає такі образи, що засновані на вживанні слів у переносному значенні “використовуються для посилення виразності мови” [9,520].

Вважаємо запотрібне зосередити свою увагу на більш детальному аналізі тропів, що найчастіше використовуються у фольклорних жанрах з метою створення казкової ситуації. З – поміж них виділяємо: епітет, метафора, персоніфікація, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота.

Епітет – від грецьк –epitet – означення, художнє означення, що виділяє і образно змальовує якусь характерну рису чи ознаку людини, предмета, явища, викликає певні емоційні ставлення до них [8,66]. Загальновідомими є поділ епітетів на прості, що виражаються словом (густі ліси), і складні, виражені словосполученнями (берег милий для мене).

Цікавою є класифікація епітетів запропонована Д.Є. Розенталем. Він поділяє всі епітети на постійні (характерні для народної творчості (сонце червоне), та індивідуально-авторські [4,192].

Наступний троп, який ми розглянемо – це метафора. Словник лінгвістичних термінів подає таке визначення метафори “від грецькmetarhor – перенесення, вживання слова або виразу в переносному значені, тобто перенесення на предмет або явище назви іншого предмета, який має характером ознаки, що властиві й позначуваному предметові” [11,176]; “різновид тропа, який являє собою приховане уподібнення, образне зближення слів на основі їх переносного значення [12,306].

В основі метафори лежить порівняння, але  метафора на відміну від нього називає те, з чим порівнюється даний предмет або явище, замість самого предмета чи явища.

За Д.Є Розенталем, метафори, це застосування слова в переносному значенні на основі схожості в якомусь відношенні двох предметів чи явищ (золота осінь). На думку вченого існує кілька видів метафори:

  1. метафора проста – побудована на зближенні предметів чи явищ за однією загальною ознакою (льється мова);
  2. метафора розгорнута – метафора, що грунтується на різних асоціаціях за схожістю (смарагдові громади);
  3. метафора лексична (мертва) – слово, яв якому попередній метафоричний перенос вже не сприймається [4,176].

Оскільки метафори належать до виразно індивідуалізованих, введення їх до тексту потребує вміння, такту і високого естетичного чуття.

Різновидом метафори, на думку В.М.Лесіна, є уособлення предметів, явищ природи, абстрактних понять. Іноді як вид уособлення розглядають персоніфікацію (олюднення предметів та явищ, наприклад: заглянуло літо) [8,233].

За словниковими джерелами персоніфікація  - це від лат –persona –особистість, обличчя +  fasere –робити) – олюднення, надання тваринам, явищам природи людських якостей” [12,374]. Таке уособлення може бути частковим: певні явища природи, неживі предмети, стихійні сили, які оточують людину, в описах наділяються здатністю почувати, мислити, наприклад (ліс шумить, словами говорить).

З – поміж тропів виділяють метонімію “від грецьк – metonimia – перейменування, перенос назви з одного предмета на інший на основі їх суміжності” [4,124]; “позначення предмета чи явища за однією з його ознак” [12,308].

Троп, що передбачає заміну множини одниною, вживання цілого замість частини або частини замість цілого називають синекдохою [4,216]. За Д.Є.Розенталем, синекдоха це “перенос значення з одного явища на інше за ознакою кількісних відношень між ними” [11,378]. На думку вченого синекдоха являє собою різновид метонімії.

Але, слід зауважити, що вага тропів у всіх стилях  мовлення не однакова. Так, у художніх, публіцистичних стилях тропи виконують здебільшого естетичну функцію (завдяки наявності художніх засобів  структура образу є прозорою, і не відволікає уваги читачів від повідомлюваного). Елементи експресивності використовуються і внуковому стилі. Хоча дуже обмежено. В діловому стилі тропи майже відсутні.

З метою виявлення дидактичних можливостей  казкового тексту (КТ) у вирішенні питань збагачення словника експресивною лексикою нами було проаналізовано збірки українських народних казок. Що вийшли з друку останнім часом. З –поміж них: (Українські народні казки. За ред В.В.Рафеєнко. - Донецьк:ВКФ “БАО”, 2000. – 416 с.; Українські народні казки /Упоряд: Т.Качалова, О.Шевченко. –К.: Школа, 1999. – 188 с., та окремі видання із серії “Дітям України”. –Харків, 1997).

Аналітичний огляд літературних видань засвідчив деякі позитивні зрушення актуалізації ролі української народної казки у вирішенні питань мовної освіти. З часу надання україні статусу незалежної держави, відповідно українській мові – статусу державної, наявними є спроби впровадження фольклорного доробку у дошкільні заклади, загальносвітні школи та надання можливості  використання літературних першоджерел у сімейному вихованні. Оскільки наше дослідження обмежено старшим дошкільним віком, нас цікавили насамперед виховні можливості збірок, що пропонуються для означеного віку.

Слід зазначити, що значним позитивом даних видань – є змога збереження народної неповторності текстів казок та їх друк державною мовою. Але попри позитиви, наявні збірки мають низку негативних моментів, які, на жаль, ускладнюють роботу з казкою у старшому дошкільному віці. З –поміж них звертаємо увагу: по-перше – жодна збірка не містить ілюстративного матеріалу до казок, що звичайно ускладнює сприйняття дошкільниками казкових текстів; по - друге – матеріал, що пропонується не структуровано за видовими (жанровими) особливостями , немає розподілу казок за загальноприйнятою класифікацією, що часто призводить до незнання навіть вихователем (не кажучи вже про батьків) основних ознак пропонованого матеріалу; по-третє – взагалі залишається незрозумілим, на який же вік розраховано матеріал, що вміщено в збірці?

Зважаючи на це, вбачаємо за необхідне:

  1. Розробити ілюстративний матеріал до казкових текстів (у межах дослідження).
  2. Спираючись на чинні програми виховання дітей дошкільного віку “Малятко”, “Витоки мовленнєвого розвитку дитини”, “Дитина в дошкільні роки”, розробити та експериментально апробувати методичні рекомендації, щодо використання українських народних казок у вирішенні питань збагачення словника експресивно-забарвленою (Ю.Р.) лексикою.

Наступним етапом експериментальної роботи було проведення лінгвістичного аналізу КТ, структуру якого представлено у вигляді схеми.

В результаті здійсненного лінгвістичного аналізу (за даною схемою) було дібрано КТ, що, на наш погляд, найповніше відповідають означеним вимогам і містять потенційні дидактичні можливості для використання їх у побудові експериментального навчання із збагачення словника дітей експресивно-забарвленою лексикою. Наявною в даних казках є гіперболізація (перебільшення): у маленьку рукавичку вміщується багато звірів. Казки мають традиційні зачини і кінцівки, що обрамляють оповідь. Так, наприклад: “Жили собі дід та баба”; “Був собі дід та загубив рукавичку»  зачини; “От вам казочка, а мені бубликів в’язочка”; “Да й живуть-поживають. І добра наживають” –кінцівки. Казкові тексти рясніють  епітетами (мишка-шкряботушка, ведмідь-набрідь, кабан-неклан – “Рукавичка”; (кленовий листочок, червоні чоботи , зайчику-братчику, рак-неборак,  –“Коза –дереза”, тощо.

Отже, в процесі лінгвістичного аналізу ми дійшли висновку, що народні казки являють доступні для дошкільника тексти, які можна застосовувати як навчальний матеріал у вирішенні питань збагачення словника дітей експресивно-забарвленою лексикою.

СХЕМА

 

Подальшу експериментальну роботу ми вбачаємо в проведенні анкетування батьків і вихователів з метою з’ясування місця КТ у словникові роботі з дітьми старшого з дітьми старшого дошкільного віку.

Література:

  1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Сов. энциклопедия, 1969. –608 с.
  2. Ганич Д.І., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. –360 с.
  3. Головин Б.Н. Основы культуры речи. –М.: Высшая школа, 1980.
  4. Голуб И.Б., Розенталь Д.Э. Книга о хорошей речи. –М.: Культура и спорт “Юнити”, 1997. –268 с.
  5. Дідук Г.І. Вивчення засобів емотивності на уроках української мови у 5-7 класах. – Тернопіль, 2000. –202 с.
  6. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. –М., 1961. –517 с.
  7. Краткий психологический словарь /Под ред. А.В.Петровского. –М.: Политиздат, 1985. –431 с.
  8. Лесин В.М. Літературознавчі терміни. –К.:Рад.шк., 1985 . – 250 с.
  9. Лингвистический єнциклопедический словарь // Под. Ред В.Н.Ярцевой.  – М.:Сов. єнциклопедия, 1990. –682 с.
  10. Потебня А.А. Єстетика і поетика. –М.: Ис-во, 1976. –189 с.
  11. Розенталь Д.Є., Теленкова А. Словарь лингвистических терминов. -М.: Просв., 1976. –514 с.
  12. Словарь иностранных слов. –13 –е изд, стереотип. –М.6 рус.я з., 1986. –608 с.
  13. Українські народні казки. –Донецьк: ВКФ “БАО”, 2000. –416 с.
  14. Українські народні казки./ Упоряд. :Т.Качалова. О.Шевченко. –К.: кола, 1999. –188 с.
  15. Чабаненко В.А. Речевая экспрессия и актуальные вопросы украинской лингвостилистики: Автореф. дис… докт. филол. Наук.: 10.02.01. –К., 1984. –43 с.

Руденко Юлія Анатоліївна
2001 р.

Tenet Banner System