збагачення словника дошкільників експресивною лексикою народних Казок

iРеклама: хостинг в Украине бесплатно

 
   
   - © Руденко Юлія Анатоліївна - (карта сайта) - теорія і методика дошкільної освіти
 

 
Управление проектами, проектный менеджмент

Освітній портал
Интернет-университет информационных технологий
 


Руденко Аля
стихи >

 

 
 

Підготовка майбутніх фахівців дошкільної галузі освіти до вивчення курсу "основи культури мовлення та виразного читання"

 

 

Ю.А. Руденко
к.пед.наук, в.о.доцента кафедри теорії і методики дошкільної освіти ПДПУ ім.. К.Д.Ушинського
УДК  371+372.211+372.217+398.21

Резюме

В статье  рассматриваются  история становления культуры речи и выразительного  чтения  как отдельной  учебной дисциплины. Поданы теоретические основы выразительного чтения.  Автором показана связь курса «основы культуры речи и выразительного чтения» с другими курсами. В статье раскрыты предмет и объект  курса, его задания.

            Викладання курсу „Культура української мови” у вищих закладах освіти України, зокрема Одеського регіону, є актуальною проблемою яка потребує  постійних творчих пошуків та  постійно залишається в центрі уваги. Від того якою мовою звернеться до дитини вихователь, чи прищепить любов до рідного слова, залежить в подальшому мовний розвиток особистості. Специфіка роботи працівника дошкільної освіти полягає насамперед в тому, що саме слово виступає основним провідником  всієї інформації яку засвоює дитина в дошкільному  віці.   Необхідною умовою досягнення високої професійної підготовки, педагогічної техніки, майстерності педагога є оволодіння основами теорії і практики мистецтва слова, виразного читання.

Як елемент мовної системи слово пов’язане  з іншими словами на рівні лексики, граматики, стилістики. Важливою лексичною характеристикою в цьому плані є сполучуваність слів, тобто здатність їх поєднуватися з іншими словами в процесі висловлення думки. Сполучуваність слів залежить від особливостей позначуваних ними понять. Використання слів у переносному значенні  розширює межі їх сполучуваності. Переносні значення переважають у художньому й публіцистичному стилях. В розмовному мовленні слова з переносним значенням вживаються для оцінної характеристики людей, явищ. Уживаючись у переносному значенні, нейтральні слова набувають додаткових емоційно-експресивних відтінків.

Виразне читання один із головних засобів впливу на всебічний розвиток дітей через твори художньої літератури різних жанрів (казки, вірші, оповідання, байки) і безпосереднє слово вихователя.

Культура мовлення як окрема наукова дисципліна виокремлюється в 20-і роки ХХ  ст.. завдяки працям В.І.Чернишова, Л.В.Щерби, Г.О.Вінокура.  Праці вчених були присвячені  виявленню та опису частин мовної системи,  що найбільш чутливіші до порушення літературної норми, методам підвищення грамотності, розповсюдження знань про мову, виховання поваги до правильного мовлення. Після тривалої перерви інтерес до проблеми культури мовлення знову підвищується у 1960 роки. Особливу вагу в цей час відіграли праці В.В.Віноградова, С.І.Ожегова, Д.Є.Розенталя. 1957 рік – виходить до видання «Избранные работы по русскому языку» академіка Л.В.Щерби. До складу цього збірника увійшла низка статей присвячених мовленнєвій діяльності та проблемам навчання мовлення. У 1970 роки виходять з друку роботи С.І.Ожегова “Лексикология. Лексикография. Культура речи» (1974) та «Культура речи» Л.В.Успенського  (1976). В середині 80- х виходить з друку низка підручників з риторики Н.Н.Кохтева, Ю.В.Рождественського тощо. В Україні видано низку підручників Н.Д.Бабич «Основи культури мовлення» Львів, 1980, Ильяш М.И. „Основы культуры речи”, Киев-Одесса, 1984,  М.І. Пентилюк „Культура мови і стилістика”, 1984. останнім часом вийшли з друку такі праці з питань теорії і практики виразного читання: Г.А.Олійник «Виразне читання. Основи теорії».Тернопіль,2001; А.М.Богуш, Є.П. Аматьєва, С.К.Хаджирадєва «Культура речового общения детей дошкольного возраста», Одеса,2003 тощо.

Майстерність мовлення, виразного читання необхідні вихователю не тільки тому, що за самою специфікою його роботи доводиться багато говорити, читати, а й тому, що виразне слово допомагає ефективно застосовувати методи педагогічного впливу на учнів, розвивати їх пізнавальну діяльність. Особливої уваги потребує слово художнього твору під час читання. Сила впливу слова вчителя тут залежить від багатьох факторів, скажімо: - Від уміння розкрити її в самому творі, усвідомити й пережити, тобто наскільки вникне в авторський задум, його переживання, а також у думки й переживання персонажів; - Від процесу передачі експресивності твору та власних переживань.

Термін культура  мовлення багатозначний. Ученими культура мовлення визначається як «володіння нормами усної та писемної літературної мови (правила вимови, наголосу, слововживання, граматики, стилістики), а також вміння використовувати виразні засоби мови в різних умовах спілкування у відповідності з цілями і змістом мовлення [5, с.247]; як сукупність та систему комунікативних якостей мовлення [2, с.7]; оволодіння  літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та письмовій формах мовлення, вміння користуватися стилістичними засобами та прийомами з урахуванням цілей та умов комунікації; сукупність нормативних мовних засобів, що відпрацьовані практикою мовного спілкування, та оптимально відображають зміст мовлення, задовольняють умови та мету спілкування [3, с. 5-6].

Культура мовлення за А.М.Богуш становить сукупність  та систему її комунікативних якостей, досконалість кожної з яких залежить від різних умов, а саме: смислові завдання, можливість тексту, культура мови тощо. [1,с.7].

З практичної точки зору культура мовлення – це  досконале правильне використання  лексичних, граматичних, орфоепічних, стилістичних, фразеологічних норм літературної мови, використання нормативної флексії у словах. Це вміння активно використовувати в мовленнєвій практиці мовні закономірності, що характерні тільки даній мові.

Культура мовлення - це такий вибір  і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування за умов дотримання сучасних мовних норм та етики спілкування дозволяють отримати найбільший ефект в досягненні комунікативних завдань [6, с.9-10] Культура мовлення - це сукупність і система комуніка­тивних якостей мовлення; володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній та писемній формах мовлення, вміння користуватися мовностилістичними засо­бами і прийомами з урахуванням умов і цілей комунікації; упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптималь­но виражають зміст мовлення і задовольняють умови і мету спілкування.

Культура мовлення та виразне читання – педагогічна дисципліна, предметом якої є норми літературної мови, види спілкування, його принципи і правила, етичні норми спілкування, функціональні стилі мовлення, основи мистецтва слова, труднощі застосування мовних норм і проблеми сучасного стану мовної культури суспільства.

Предметом вивчення методики є  процес організації  виразного читання дошкільників. Об’єктом вивчення є мова. Завданнями курсу є -закріплення і вдосконалення навичок володіння нормами української літературної мови; - формування комунікативної компетенції спеціаліста; Навчання професійному спілкуванню в області обраної спеціальності; Розвиток мовної майстерності для підготовки до професійних ситуацій спілкування (ведення батьківських зборів, проведення спортивних свят, ранків тощо); Підготовка студентів до організації роботи з художніми творами та їх виразного читання.

Задля успішного оволодіння студентами програмою курсу „Основи культури мовлення та виразного читання” необхідним є розуміння між предметних  зв’язків виразного читання з іншими методиками мовознавчого та загально-педагогічного циклу. Розглянемо основні з них.
Зв'язок культури мовлення з психологією і логікою демонструє така ознака, як логічність мовлення, що здебільшого реалізується точністю мовлення. В наш час культура мовлення досліджується в декількох розділах мовознавства:

Функціональна стилістика – вивчає особливості мовних норм у зв’язку з різними функціональними стилями мовлення, володіння стилями, стилістичні змінив мовленні та мові.

Теорія мовних актів - вивчає мовленнєві дії того хто говорить і того хто слухає і правила ефективного ведення діалогу і підготовки монологу.

Лінгвістична прагматика вивчає мету учасників спілкування та методи її досягнення, відношення людини до своєї та мови інших.

Лінгвістика текста вивчає норми побудови цілого текста та його роль у спілкуванні людей, структурні та стилістичні особливості текстів.

Соціолінгвістика вивчає мовну ситуацію в суспільстві, вплив суспільних факторів на культуру мовлення та культури мовлення на суспільне життя.

Спеціалістам з культури мовлення треба постійно слідкувати за соціально-мовними процесами та оперативно враховувати проблеми мовленнєвої взаємодії людей у своїх рекомендаціях.

Зауважимо, що виразне читання – є складною синтетичною наукою. Складною тому, що  визначається взаємопов’язаністю багатьох розділів і підрозділів теоретичних і методичних положень, які в цілому спираються на мовознавство (граматику), літературознавство, психологію, логіку, естетику, фізіологію і педагогіку. 

Синтетична тому, що органічно вплітає в себе і музику, і спів, і живопис, і навіть елементи скульптурного зображення. Кожний високохудожній твір хвилює нас своєю образністю, що є найхарактернішою особливістю художнього відтворення дійсності. Образністю і продиктована така синтетичність виразного читання.

Культура мовлення близька до стилістики мовлення, яка вивчає своєрідність складу та функціонування окремих конкретних форм мовлення, практичної мовленнєвої діяльності. Стилістика вивчає не лише специфічні засоби мови (слово, речення), а й позамовні, екстралінгвістичні засоби. Без яких немає і не може бути мовлення: міміка, жести, рухи тіла, реакція співбесідника тощо. Практична стилістка навчає вживанню виражальних і експресивних мовних одиниць.

Культура мовлення тісно пов’язана з курсом конкретної граматики, адже граматика, як відомо, вчить писати і говорити правильно - відповідно до діючих у конкретний час правил, а стилістика (і культура мовлення) навчає писати і говорити добре. Якщо у граматиці ми оперуємо лише двома оцінками (Правильно неправильно). В культурі мовлення ці оцінки більш об’єктивні: Добре, недобре, Точно, неточно, Доречно, недоречно Виразно, невиразно, різноманітно, одноманітно.

Отже основними ознаками культури мовлення є правильність, точність, чистота, багатство, виразність, доречність.

Правильність мовлення - відповідність усталеним у літе­ратурній мові законам, правилам і нормам. Нормативність - дотримання правил усного й писемного мовлення: лексичних (значення слів, семантичні відтінки слів, сполучуваність слів), граматичних (рід, число, відмінок), орфоепічних (правильна вимова).

Адекватність мовлення - це точність вираження думок, почуттів, ясність, зрозумілість мовлення.

Точне мовлення, якщо вжиті слова відповідають їх уста­леним мовним значенням.

Логічність мовлення - це поєднання мислення, мови і мов­лення, це ступінь поєднання слів у реченні за законами розу­мової (мислительної) діяльності. Це відповідність смислових зв'язків і відношень одиниць мови в мовленні зв'язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності.

Різноманітність (багатство) мовлення - це вираження однієї і тієї ж думки, одного і того ж граматичного значення різни­ми способами і засобами (М. І. Пентилюк).

Естетичність мовлення - це естетична привабливість мов­лення, вдале використання естетичних потенцій мови (тон, темп, звучність); наявність образних виразів, приказок, до­речних фразеологічних зворотів, цитат; поєднання вербаль­них та невербальних (жести, міміка, рухи, поза) засобів спілку­вання.

Чистота мовлення - це відсутність у ньому не літературних елементів: у орфоепії - правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ (акценту, змішу­вань); у словнику - відсутність діалектизмів, слів-паразитів тощо; в інтонації - відсутність брутальних, лайливих, лице­мірних ноток, відповідність інтонації змістові та експресії висловлювання.

Доречність мовлення поєднує в собі точність, логічність, ви­разність, чистоту, відповідає ситуації спілкування, організує ловлення відповідно до мети висловлювання (Н. Бабич).

Виразність мовлення (експресія) - комунікативна якість культурного мовлення, особливість його структури, яка впли­ває не лише на свідомість, але й на емоції читача чи слухача, підтримує його увагу та інтерес. Мовлення дітей дошкільно­го віку можна вважати виразним, якщо вони володіють дос­тупними їхньому розумінню мовними та немовними засобами виразності й використовують їх у діалогічному та монологіч­ному мовленні задля вираження чи передачі емоцій, свого ставлення до інформації, співрозмовника (О. П. Аматьєва).

Образність мовлення - це його яскравість, метафоричність, оригінальність, наявність троп (епітети, порівняння, мета­фори і т. п.), багатозначних слів, стилістичних фігур тощо (О, О.Потебня, М.І.Пентилюк, Л. М. Кулибчук та ін.).

Культура мовлення формується, розвивається і проявляєть­ся у процесі спілкування в мовленнєвій діяльності. Культурі потрібно вчити з дитинства у процесі навчальної мовленнєвої діяльності.

Уміння правильно говорити прищеплюється в ранньому дитинстві, формується у стінах дошкільного закладу та у школі, а потім удосконалюється протягом усього життя в процесі спілкування. Погане, засмічене мовлення - це показ­ник невихованості людини, це збитки навчально-виховного процесу в дитячому садку, школі, вузі.

Культура мовлення включає в себе три аспекти: Нормативний Комунікативний,  Етичний. Нормативний аспект культури передбачає знання літературних норм та вміння застосовувати їх в мовленні. Однак ефективність спілкування не завжди досягається лише правильністю мовлення. Важливо враховувати до кого звернено текст, приймати до уваги інтереси адресата. Серед мовних засобів необхідно добирати такі, що з максимальною ефективністю виконують завдання спілкування. Навички відбору таких засобів складають комунікативний аспект культури мовлення. Виконання норм поведінки, повага до учасників спілкування, тактовність та делікатність складають етичну сторону спілкування.

Теоретичні засади виразного читання  ґрунтуються на системі К.Станіславського, зокрема на його вченні про словесну дію. Основним принципом своєї системи К.Станіславський вважав життєву правду. У сценічному мистецтві все має бути реальним, життєвим, правдивим. Актор має діяти на сцені за законами людського життя. Важливість своєї системи Станіславський зводив до важливості слова, словесної дії. Актор повинен уміти говорити, що є одним із важливих засобів сценічного вираження і впливу актора, отже, і читця. Говорити-означає діяти.

Отже словесна дія в Станіславського становить цілісний комплекс вимог до гри актора, який повинен: А) володіти технікою мовлення, яка потребує певного розвитку дихання, голосу, дикції, знань орфоепії; Б) уміти розкрити підтекст; В) досконало знати те, що пов’язане з інтонаційним багатством мовлення, тобто засоби виразності, і уміти ними оперувати відповідно до творчих перспективних завдань наскрізної словесної дії. Такі вимоги Станіславського щодо словесної дії стали основоположними як у драматичному мистецтві, так і в мистецтві художнього слова.

Отже, узагальнюючи усе вищесказане  вважаємо  необхідним читання курсу „Основи культури мовлення та виразного читання” на дошкільних факультетах  педагогічних університетів.

                            Список використаних джерел.

  1. Богуш А.М., Аматьева Е.П., Хаджирадева С.К.  Культура речевого общения детей дошкольного возраста. Методическое пособие. –Одеса ПНЦ Украины, 2003. -251 с.
  2. Головин Б.М. Основы культуры речи. М, 1980.
  3. Ильяш М.И. Основы культуры речи. Киев –Одесса, 1984 с. 5-6
  4. Лингвистический энциклопедический  словарь. –М. Сов. Энциклопедия, 1990.
  5. Львов М.Р. Риторика. Учебное пособие для уч-ся 10-11 кл.- М. 1995
  6. Ширяев Е.Н. Что такое культура речи// М.:Наука, 1995

Руденко Юлія Анатоліївна
2005 р.

Tenet Banner System