збагачення словника дошкільників експресивною лексикою народних Казок

iРеклама: хостинг в Украине бесплатно

 
   
   - © Руденко Юлія Анатоліївна - (карта сайта) - теорія і методика дошкільної освіти
 

 
Управление проектами, проектный менеджмент

Освітній портал
Интернет-университет информационных технологий
 


Руденко Аля
стихи >

 

 
 

Формування навичок виразного читання у студентів як лінгводидактична проблема

 

 

РУДЕНКО Ю.А.
УДК  378.633.7.41 (043.5)

РЕЗЮМЕ

В данной статье  раскрывается теоретическое обоснование понятийного аппарата исследования, уточнена суть понятий "умения" и "навыки". Автором анализируются различные концепции и подходы  формирования речевых учений и навыков.

SUMMARU

In given article the theoretical substantiation of the conceptual device of research reveals, the essence of concepts of "skill" and "skills" is specified. The author analyzes various concepts and approaches of formation of speech doctrines and skills.

Оскільки предметом дослідження є процес формування умінь і навичок виразного читання  у студентів педагогічних факультетів, а саме у майбутніх вихователів, логічним було б передбачити цілісну та послідовну структуру трансформації теоретичних знань, умінь і навичок з курсу „Культура мовлення та виразне читання” у  методично-блочну систему, що може використовуватися безпосередньо в роботі з дітьми дошкільного віку.

Теоретичні знання і практичні вміння, що формуються у студентів вищих навчальних закладів потребують  максимального наближення до спеціальності з урахуванням їхніх психологічних, педагогічних, психофізіологічних особливостей  дітей дошкільного віку. Тому об’єктивно-зумовленим є введення до навчального плану ВНЗ спецкурсу, метою якого є формування у студентів навичок практичного використання  художніх творів у процесі навчально-виховної діяльності дітей  з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. 

Основними пріоритетними  напрямами вищої освіти на сучасному етапі є виховання спеціаліста як мовної особистості, що за своїми інтелектуальними та творчими здібностями має сприяти формуванню  нової генерації підростаючого покоління, а саме, виховання української нації на засадах поваги та шани до української культури та мовних здобутків.

Проблемі фахової підготовки майбутніх педагогів, спрямованої на формування у них професійно-педагогічної майстерності, творчої та іншомовної комунікативної компетенції присвячено низку досліджень (В.Баркасі, О.Бердичесвький, О.Бігич, М.Князян, Т.Корольова, Л.Михайлова, С.Ніколаєва, Л.Таланова, І.Татаріна, О.Ярмолович). Педагогічні дослідження присвячені питанням специфіки дидактичної емоційної взаємодії (І.Аннєнкова, І.Гапійчук, О.Чебикін); проблемам теорії і практики формування професійно-педагогічного іміджу, майстерності і артистизму (С.Барбіна, І.Зязюн, В.Кравець, К.Станіславський); культури мовлення (О.Ахманова, А.Богуш, Н.Бабич, Б.Головін, А.Овчіннікова, М.Пентилюк, С.Хаджирадєва), риторичної компетенції (Г.Михальська, О.Мурашов, Г.Сагач), комунікативних умінь педагога (Л.Виготський, М.Ісаєнко, Л.Кондрашова, Н.Тализіна, А.Усова); формування  у майбутніх учителів іншомовної комунікативної компетентності (О.Бігич, Л.Карпинська, І.Татаріна), розвитку експресивно-комунікативних умінь (Т.Коноваленко).  Але поза увагою  залишилась проблема формування умінь і навичок виразного читання у студентів педагогічних факультетів, а саме, у майбутніх вихователів.

Саме це зумовило вибір предмета нашого дослідження.  Безперечною є актуальність проблеми формування умінь і навичок виразного читання у майбутніх вихователів. Це, у свою чергу, зумовлює підвищення уваги до творчих,  мистецьких аспектів їхньої фахової підготовки.

Перш ніж перейти до сутності досліджуваного явища, слід уточнити понятійний апарат дослідження. Проблема формування умінь і навичок виразного читання у студентів педагогічних факультетів торкається передусім поняття „комунікативна компетенція”.

Отже, з’ясуємо сутність поняття комунікація. Комунікація у психологічному словнику тлумачиться як смисловий аспект соціальної взаємодії [5, С.147]. Оскільки будь – яка дія здійснюється в умовах прямих чи зворотних відносин з іншими людьми, закономірним є включення  поряд з фізичним комунікативного аспекту. Дії, що свідомо орієнтовані на смислове сприйняття іншими людьми , називають комунікативними діями.  В окремих актах комунікації реалізуються управлінська, інформативна, емотивна та фатична (пов’язана із встановленням контактів) функції.

Мета цієї статті полягає у теоретичному визначенні понятійного апарату дослідження, уточнення сутності понять „уміння” і „навички”. Науковому аналізі різних концепцій та підходів щодо формування  мовленнєвих умінь і навичок.

Успішна реалізація приватних цілей навчання, за даними досліджень Р.Ю.Мартинової, залежить від низки умов:   залежно запланованої мети навчання, розумових можливостей навчання, вікових особливостей учнів, умов навчання; передбачення кожної наступної освітньої мети, завдяки чому стає можливим окреслити перспективу практичного застосування кожної частини навчального матеріалу, що вивчається; „можливість висунення кожної наступної мети за умов успішної реалізації попередньої”[ 2, 19-20]. Така форма взаємозв’язку часткових та узагальнених завдань забезпечує, на думку Р.Ю.Мартинової, системність  у  засвоєнні знань та розвитку навичок  і вмінь, що, у свою чергу, сприяє успішному протіканню навчального процесу.

Розвиток умінь говоріння відбувається на основі  попереднього засвоєння тієї частини мовних засобів, які потрібні задля виконання мовних дій, при цьому формування мислення у кожного з реципієнтів відбувається у відповідності з рівнем  його компетентності до певної проблеми [ 2].

Термін „уміння” у психолого-педагогічній літературі тлумачиться по різному.  Під поняттям уміння розуміють дію або окрему діяльність, можливість виконання дії. Уміння, за О.Я.Савченко, становлять „засвоєний суб’єктом спосіб виконання практичних і теоретичних дій на основі знань і життєвого досвіду..., що формується виконанням вправ і передбачає застосування у звичайних та змінних умовах” [10,с.411].

Уміння складають, за Н.Г.Казанським і Т.С.Назаровою, систему прийомів, „що забезпечує готовність і здатність людини свідомо і самостійно, з якістю і у відповідний час виконувати роботу в нових умовах” [6, с.30]. Уміння, розглядаються  Н.О.Менчинською, як „оволодіння низкою правил, знань, які повинні засвоюватися учнями на власному практичному досвіді” [4, с.128].

Риторичні уміння виступають важливим компонентом інструментальної основи активності людини: на основі знань і навичок складається база вмінь людини. Риторичні вміння  є „інтегративною властивістю особистості, що ґрунтується на відповідних знаннях і навичках та забезпечують  готовність  виконувати риторичну діяльність” [11, с.179].

Відтепер з’ясуємо сутність поняття навичка.  У тлумачному словнику навичка тлумачиться як –схильність чи потреба поводити себе певним чином; уміння, набуте вправами, досвідом.   Навички, це дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматизованими.  За умов  наявності навички діяльність людини відбувається більш продуктивно. Навички виступають необхідним компонентом уміння та формується  шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь..[1,  с.376.].

З психологічного погляду, навичка - це дія, сформована шляхом повторення, що характеризується високим ступенем засвоєння та відсутністю поелементного свідомого регулювання і контролю. Розрізняють навички перцептивні, інтелектуальні та рухові, а також : 1)первинно автоматизовані навички, що формуються без усвідомлення їхніх компонентів; 2)вторинно автоматизовані навички, що формуються з попереднім усвідомленням компонентів дії.

Вторинні навички значно легше стають свідомо контрольованими, швидше удосконалюються та перебудовуються. Завдяки формуванню навичок досягається подвійний ефект: дія виконується швидше і точно, внаслідок чого відбувається вивільнення свідомості, яка може бути спрямована на засвоєння більш складних дій. Цей процес має фундаментальне значення і лежить в основі розвитку всіх умінь, знань та здібностей. Найчастіше навичка формується шляхом наслідування або вироблення умовних рефлексів, а також шляхом випробовувань і помилок.

На формування навичок впливають такі емпіричні фактори: мотивація, навченість, прогрес у засвоєнні, вправа, підкріплення, формування в цілому або частинами; з’ясування змісту операції; оволодіння операцією - повнота з’ясування її змісту, поступовість переходу від одного рівня оволодіння до іншого за певними показниками (автоматизованість, інтеріоризованість, швидкість)тощо. Різні сполучення цих факторів створюють різні картини процесу формування навички: швидкий прогрес на початку та уповільнений наприкінці. Можливі й змішані варіанти.[5, 196].

Будь яка діяльність людини є більшою чи меншою мірою повторюваною кількістю навичок. Психофізіологічна організація  діяльності, за О.Р.Лурія,   забезпечується таким функціональним блоком мозку, як блок програмування, регуляції та контролю, найбільш суттєвою частиною якого є лобові долі мозку. 

Навички формуються під час засвоєння дій, шляхом вправляння. Навчання навички у людини процес усвідомлений. Одне з найголовніших місць під час формування навички належить пізнанню мети і завдань  діяльності, що має бути отримане в результаті  дії  і на окремих її етапах. При формуванні складних навичок характер завдань на окремих етапах його формування змінюється.

Таким чином, на період формування навички  впливає планування; план організовується виконанням дій в певній послідовності з урахуванням того, що і на якому етапі повинно бути досягнуто. Необхідною умовою при формуванні навички є аналіз досягнутих результатів, помилок, причин їх виникнення. Без пізнавального самоконтролю неможливими є корекція дії, його подальше вдосконалення.

У багатьох випадках  при формуванні навички корисною є організація виконання дій  з орієнтуванням на виділення ознак з трьома поступово змінними засобами : матеріальна, мовна, розумова. Матеріальна-пропонує користуватися планом завдань. При мовному засобі завдання виконується з попереднім розповіданням вголос за змістом теми. При цьому дуже важливо, щоб мовне вираження дії було наочним за змістом. Таке мовне відпрацювання дій є суб’єктивною умовою її розуміння, умовою навчити студентів правильно міркувати і діяти.( а це головне при формуванні навичок).

Зміст навчання комунікативно-мовленнєвої культури, за І.Татаріною,  це розвиток відповідних до мовленнєвих, мовленнєвих та інтегрованих умінь.  Уміння, на думку вченого,  це здібність виконувати певні дії найбільш продуктивними засобами [12, с.65].

На нашу думку, навичка – система дій, що формуються шляхом навчання, багаторазового повтору; міра засвоєння, завдяки якій дія виконується узагальнено, як одне ціле.

Так, за С.Л.Рубинштейном, людина, опановуючи будь-яку нову діяльність, „не володіє засобами задля її виконання, їй доводиться свідомо визначати та контролювати свої дії, спрямовані на досягнення мети та окремі операції, завдяки яким здійснюється певна діяльність”[9,с.454]. Завдяки багаторазового повторення однакових дій „людина виконує дії як цілеспрямований акт, без спеціального добору засобів для їх виконання»  [9, 454]. При цьому дія, за С.Л.Рубінштейном, стає мовленнєвою навичкою, це автоматизований компонент свідомої дії людини, що відпрацьовується  у процесі її виконання. Навичка є невід’ємною частиною людської діяльності.

Мовленнєві операції виконуються, на думку І.Татаріної, у процесі мовного тренування, ступінь їх сформованості дозволяє переходити до розвитку відповідних мовленнєвих умінь. У свою чергу, для того, щоб мовленнєві навички можна було вважати сформованими, мовленнєві репліки повинні  характеризуватися правильним лексико граматичним оформленням [12,   с.32]. Для переходу мовленнєвої навички в мовленнєве вміння, його вдосконалення в мовленнєвій практиці повинно відбуватися до  того часу, коли мовленнєві операції перейдуть позаактуальну свідомість, натомість зміст висловлювання залишається усвідомленим.

Розвиток комунікативно-мовленнєвої культури передбачає, за І.Татаріною, формування мотиваційного боку мовленнєвої діяльності, а саме, необхідних мовленнєвих умінь. 

Уміння  Р.Ю.Мартинова класифікує як домовленнєві, мовленнєві та інтегративні. Сутність домовленнєвих  умінь складається із „здібності виражати думки в усній і письмовій формах у вигляді монологічного і діалогічного мовлення, складається  з певної кількості фонетичного, лексичного та граматичного матеріалу”. При цьому, на думку вченого, мовленнєвий акт відбувається за „допомогою мовних, мовленнєвих та зображувальних опор, що забезпечують мовленнєву самостійність згідно кожного мовленнєвого вчинку, що відповідає репродуктивним домовним умінням”.

Мовленнєві вміння Р.Ю.Мартинова визначає як „здібність розуміти усне  (писемне) монологічне та діалогічне мовлення, що  складається з мовного матеріалу, який студенти запам’ятовували неусвідомлено (незнайомі мовні явища, власні твори, робота зі словниками, на основі мовного контексту), що відповідає рецептивним мовленнєвим умінням”. Також складовою мовленнєвих умінь, на думку вченої, є „здібність виражати свої думки в усній та писемній формі, в умовах вільного спілкування” [3]. Інтегровані вміння це „здібність тих, хто навчається, одночасно брати участь у двох видах діяльності, один з яких виступає основним, другий  - другорядним. Закономірним є акцентування  основної уваги першому виду діяльності, автоматично на другий вид діяльності звернено переважно підтримуючу увагу [3 ].

Складним інтегрованим умінням, є здібність  педагога будувати продуктивний педагогічний діалог. Таке вміння засноване на вміннях різного порядку [12 ].

Основними  вміннями створення умов для успішної мовленнєвої взаємодії, згідно класифікації Є.І.Пасова [8], виступають такі:
- вміння вступати, підтримувати та завершувати спілкування, що передбачає наявність знань про доцільність акту комунікації,  використання засобів  задля демонстрації зацікавленості співрозмовником та знання щодо правильного завершення мовленнєвої взаємодії;
- вміння дотримуватися своєї стратегічної лінії, що передбачає сформованість здібності добирати мовленнєву стратегію, що сприяє найкращому досягненню комунікативної мети;
- вміння враховувати компоненти спілкування, що становить здібність реалізовувати власну мовленнєву стратегію у відповідності з ситуаційними умовами, та вчасно коригувати її;
- вміння виражати основні мовленнєві функції (сумнів, обіцянка, згода, прохання);вміння розмовляти самостійно, сутність якого полягає у доборі тактики спілкування, побудові програми виступу, наявності здібності виражати свої думки без застосування мовних та зорових опор; 
- вміння доповідати експромт, без попередньої підготовки; вміння розмовляти з урахуванням наявних норм мовленнєвого етикету;
- вміння спілкуватися в різних формах (рольова гра, інтерв’ю, дискусія, полілог тощо) [8]. Мовленнєва поведінка майбутнього педагога – це  „складна творча діяльність, в основі якої лежить низка інтегрованих умінь [12,с.67].

У  структурі експресивно-комунікативних умінь Т.Коноваленко виокремлює вміння досягати ефекту:
- привабливості зовнішнього вигляду та чарівності внутрішнього світу своєї особистості (яскравість, акуратність зовнішнього вигляду;
- пластична зображальність, наявність мімічних і пантомімічних емоційно-естетичних рухів;
- доброзичливість, здатність завойовувати симпатію та довіру аудиторії); художньо-естетичної виразності іншомовного мовлення та риторичної компетенції (змістовність, динамічність, емоційність мовлення;  - мелодійність, широкий діапазон інтонування, естетична привабливість голосу, ясність і чистота дикції, милозвучність, образність, метафоричність мовлення);
- позитивного емоційного тону педагогічного спілкування та артистизму в керуванні справленими враженнями (легкість у встановленні контакту; енергійність, здатність захоплювати думками, почуттями) [7,с.9].

Місце інтелектуальних вмінь  з виразного читання можна розглядати на двох різних рівнях:
- рівень індивідуальних результатів, які досягаються кожним хто навчається при опорі на навчальний посібник;
- рівень соціальних досягнень, коли  індивідуальні результати узагальнюються  за спеціальною методикою та можуть бути  представлені  у загальному вигляді (з урахуванням виступів, за індивідуальними планами в аудиторії, в ході бесіди з діловим партнером тощо). 

Отже, під експресивно-комунікативними вміннями  розуміють „засвоєння способів виконання специфічних професійно-педагогічних дій щодо забезпечення ефективної дидактично-емоційної взаємодії (іншомовної мовленнєвої діяльності, вербальної та невербальної поведінки) з учнями” у процесі їхнього навчання іноземної мови шляхом адекватного використання різних засобів і функцій педагогічного артистизму під час само презентації, відтворення творчого самопочуття та передавання учням необхідних ідей, психологічних станів, емоцій, настроїв, думок, відчуттів, ціннісних орієнтацій [7,с. 9].

Красномовству необхідно навчатися, тому практика професійної мовленнєвої майстерності – невід’ємний елемент підготовки спеціалістів , чия діяльність  пов’язана зі спілкуванням.

Для того, щоб забезпечити успіх читання чи розповідання, вихователь  повинен постійно удосконалювати власне мовлення. Практичні заняття з виразного читання та розповідання сприяють збагаченню мовлення вихователя, виробленню „чуття мови”, яке необхідне у спілкуванні з дошкільниками. Оскільки вихователь переважно розповідає (володіння усним мовленням) , необхідною педагогічною умовою є робота над технікою мовлення.

Навички виразного читання слід закріплювати шляхом постійних вправлянь на розвиток голосу, дихання, дикції. Заняття з формування  вмінь і навичок  виразного читання потребують  систематичної та кропіткої роботи.

Зауважимо, що виразність мовлення вихователя є висхідним моментом для формування інтонаційної виразності мовлення дошкільників. Вихователь слугує постійним прикладом для вихованців.

Отже, підсумовуючи вищесказане,  вважаємо за необхідне подальшу розробку проблеми формування навичок виразного читання у студентів педагогічних факультетів.

Перспективу подальших наукових розвідок  з окресленої проблематики вважаємо у з’ясуванні психологічних, психофізіологічних, лінгвістичних, методичних, дидактичних  та педагогічних аспектів формування умінь і навичок виразного читання  у студенів вищих навчальних закладів.

Список літератури

  1. Гончаренко С. Український пед. Словник.-Київ:Либідь,1997
  2. Мартинова Р.Ю. Концепция системно-коммуникативного метода обучения иностранным языкам. //  Наука і освіта (спецвипуск), 1997
  3. Мартинова Р.Ю. Цілісна загально дидактична модель змісту навчання іноземних мов: [Монографія]. – К.: Вища шк., 2004. – 454с.:іл..
  4. Менчинская Н.А., Моро М.И. Вопросы методики ы психологии обучения арифметики в начальной школе. –М., 1965.
  5. Краткий психологический словарь. Под. Ред. А.В. Петровського. М.:Политиздат, 1985. 431 с.
  6. Казанский Н.Г., Назарова Т.С. Дидактика (начальные классы): Учебное пособие для студентов  пединститутов. –М., 1978.
  7. Коноваленко Т.В. Розвиток експресивно-комунікативних цмінь майбутніх учителів іноземної мови у процесі фахової підготовки // Автореф. На здобуття наук. ст.. канд..пед.наук. спеціальність 13.00.04-теорія і методика професійної освіти
  8. Пассов Е.И. Основы коммуникативной методики обучения иноязычному общению. – М.: Рус.яз., 1989. – 276с.
  9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2004. – 713с.:ил.
  10. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. К., 1997.
  11. Тягни рядно Є.В. Компоненти риторичних умінь правників// Наука і освіта, №7-8, 2005.
  12. Татарина И. Формирование иноязычной коммуникативной культуры будущих учителей английского языка средствами едагогической риторики дисертація на здобуття наукового ступеня канд..пед.наук. –Одеса, 2005.

Руденко Юлія Анатоліївна
2007 р.

Tenet Banner System